The Beatles («Бітлз») — британський поп-рок-гурт створений у 1960 році в Ліверпулі, Англія. Один із найвпливовіших i найуспішніших з комерційного боку музичних гуртів в історії популярної музики. Кількість проданих платівок гурту перевищує 1 мільярд екземплярів, що є рекордом світової музичної індустрії^[1]. 15 альбомів «Бітлз» очолювало хіт-парад Великобританії — більше ніж будь-якого іншого виконавця^[2].

До першого складу ансамбля входили: Джон Леннон (вокал, ритм-гітара), Пол Маккартні (вокал, ритм-гітара), Джордж Гаррісон (вокал, соло-гітара), Стюарт Саткліфф (бас-гітара) і Піт Бест (ударні). У 1961 році Саткліфф залишив гурт, і місце бас-гітариста зайняв Маккартні. У 1962 Беста замінив Рінго Старр.

[ред.] Історія

[ред.] Створення гурту

Детальніше у статті The Quarrymen

Учасники майбутнього гурту народилися й виросли в Ліверпулі — місті, де з кінцем п'ятдесятих років спостерігався сильний вплив американської поп-музики.

Весною 1957 16-літній Джон Леннон, під впливом популярного тоді музичного напрямку скіфл і його провідного представника Лонні Донегана, заснував гурт The Quarrymen (укр. Хлопці із «Кворрі»), у який увійшли його однокласники зі школи «Кворрі Бенк» (Quarry Bank School). Колектив був аматорським — жоден із його учасників не мав музичної освіти й не грав на жодному інструменті до пуття. Сам Леннон у дитинстві співав у церковному хорі, пізніше розучив кілька мелодій на губній гармошці й освоїв найпростіші гітарні акорди — цього вистачило, щоб стати лідером і солістом ансамблю. Сусід і найкращий друг Леннона, Айвен Воен, учився в одній школі з Полом Маккартні й приятелював з ним. За його запрошенням Маккартні, що також захоплювався сучасною музикою й грав на гітарі, прийшов на концерт групи в саду парафіяльної церкви святого Петра в ліверпульському районі Вултон 6 липня 1957. Він познайомився з Ленноном та іншими учасниками гурту і через кілька днів був запрошений в гурт. Хлопці добре спрацювались і вже скоро почали писати власні пісні, що було явищем не характерним для тих років: звичайно виконавці користувалися або готовим матеріалом, або музикою, скомпонованою на їхнє замовлення.

6 лютого 1958 друг Маккартні, 15-літній Джордж Харрісон, відвідав концерт The Quarrymen у «Вілсон Холл», у районі Герстон. Маккартні запропонував взяти його в групу, але Леннон був проти, тому що вважав його занадто юним. Проте після прослуховування, яке Пол влаштував для нього в березні 1958, Харрісон був прийнятий у гурт як соло-гітарист, тому що грав на гітарі «краще за них усіх».

Гурт грав музику в стилі скіфл, кантрі-енд-вестерн, і дедалі тяжив до рок-н-ролу. У їхній репертуар входили не тільки американські хіти, але й власні пісні Леннона й Маккартні, яких наприкінці 1958 налічувалося вже понад півсотні. Леннон, Харрісон і Маккартні були єдиними незмінними учасниками ансамблю. Після того, як гурт покинув Колін Гентон, постійного барабанщика у них не було. Наприкінці 1958 гурт тимчасово розпався. Харрісон перейшов у гурт Les Stuart's Quartett, а Леннон з Маккартні почали виступати як дует The Nurk Twins. Але цей період тривав недовго, і незабаром гурт воз'єднався. У січні 1960 до гурту долучився товариш Леннона по художньому коледжу — Стюарт Саткліфф. Джон переконав його придбати бас-гітару на грошову премію, яку той нещодавно отримав за одну зі своїх картин. Однак грати на неї Саткліфф не вмів і був змушений навчатися на ходу.

Сучасна назва гурту — The Beatles — з'явилася у квітні 1960. За спогадами учасників групи, назву Beatles було вигадано Саткліфом як сполучення слів beetles (по-англ. «жуки») та beat' (по-англ. «ритм», «удар», «доля»).

З серпня 1960 за ударними інструментами виступав Піт Бест, син Мони Бест, що була власницєю клуба «Касба», у якому гурт кілька разів виступав. У такому складі The Beatles зробили перші свої чотири поїздки в Гамбург з репертуаром, який складався головно з творів Чака Беррі, Літл Річарда, Карла Перкінса і Бадді Холлі. У січні 1961 The Beatles вже дебютували у клубі «Каверна» на Метью-стріт (Ліверпуль): за два роки влаштували там же більш 300 концертів.

[ред.] Перші досягнення

У квітні 1961 група повторно виступає в Гамбурзі з новими зачісками (першу таку почав носити Сеткліфф), відтоді відомими як «класичні бітловські». По завершенні гамбурзьких концертів Сетклифф залишає The Beatles і знаходить роботу в Гамбурзькій художній галереї, — а рік пізніш, 10 квітня 1962, вмирає від крововиливу мозку. Зовсім випадково наприкінці 1961 на один із концертів The Beatles у «Каверні» заблукав ліверпулець Браян Епстайн: сам він, комісований за станом здоров'я з армії, рік учився в лондонській Королівській академії драматичного мистецтва — а потім поїхав додому й працював менеджером у батьківському магазині грамплатівок. Гурт був відомий Епстайну ще до відвідин «Каверни», оскільки він отримував чимало запитів на випущену в Німеччині платівку-сингл "My Bonnie" (який The Beatles записали в Гамбурзі, акомпануючи Тоні Шеридану під назвою The Boat Boys). Незабаром Епстайн став менеджером The Beatles. Першою справою для Епстайна була зміна іміджу музикантів: замість чорних шкірянок музиканти одягли фірмові піджаки-безкомірки П'єра Кардена (які й опісля отримали назву «бітловки») та змінили елвіс-преслівські зачіски на довгі чубчики.

Практично всі європейські фірми грамзапису відхилили музику The Beatles, отже Епстайн домігся контракту з Parlophone, що входила тоді до складу ЕМІ. У червні 1962 групу прослухав продюсер Джордж Мартін та підписав із нею контракт на місяць. А в серпні 1962 Леннон, Маккартні й Гаррісон прийшли до висновку, що Піт Бест не справляється з обов'язками барабанщика, й Бест — у ту пору єдиний секс-символ групи, покинув її. На його місце був запрошений Рінго Старр, що грав у другій за популярністю ліверпульскій групі Ror Storme and the Hurricanes. У вересні 1962 The Beatles записали свою першу "сорокап'ятку", у яку ввійшли «Love Me Do» й «P.S. І Love You», які попали в національну топ-двадцятку у жовтні. На початку 1963 композиція «Please Please Me» зайняла в хіт-параді Великобританії друге місце, а 11 лютого 1963, усього за 13 годин, був записаний дебютний альбом групи. Коли третій сингл «From Me Тo You» зайняв у чартах перше місце, індустрія звукозапису Великобританії збагатилася новим терміном: Merseybeat, тобто «ритми з берегів річки Мерсі». Справа в тому, що більшість груп, які працювали в стилі, аналогічній The Beatles, — Gerry and the Pacemakers, Billy J. Kramer and the Dakotas і The Searchers — були вихідцями з Ліверпуля, розташованого на річці Мерсі.

[ред.] Початок бітломанії

«Бітлз» на Шоу Еда Саллівана, США.

Улітку 1963 The Beatles, які повинні були відкривати британські концерти Роя Орбісона, виявилися за рейтингом на порядок вище від американця - саме тоді з'явилися перші ознаки явища, що одержало назву "бітломанія". По закінченні перших європейських гастролей (жовтень 1963) The Beatles і їхній менеджер Епстайн перебралися до Лондона. Їх переслідують натовпи шанувальників, і The Beatles з'являються на публіці тільки під охороною поліції. Наприкінці жовтня того ж року сингл She Loves You б'є всі рекорди тиражів за всю історію грамофонної промисловості Великобританії, а в листопаді 1963 The Beatles виступають перед королевою Єлизаветою ІІ.

Capitol Records, американська галузь фірми ЕМІ, поставилася до успіху групи насторожено й не випустила жодної платівки, датованої 1963-ім роком, ризикнувши передрукувати тільки четвертий сингл I Want To Hold Your Hand, а також випустити "лонгплей" (довгограючу платівку). Американські слухачі одержали в січні 1964 диск Meet The Beatles. В американські гастролі ансамблю фірма Capitol вклала всього 50 000 $, і 7 лютого 1964 у нью-йоркському аеропорті імені Кеннеді групу зустрічали кілька тисяч американських фанів, а 9 й 16 лютого вже понад 70 мільйонів телеглядачів дивилися виступ The Beatles у програмі Еда Саллівана. У квітні 1964 композиція Can't Buy Me Love одночасно очолила хіт-паради Англії й США; у тому ж місяці The Beatles зайняли всі верхні п'ять рядків у хіт-параді журналу Billboard. Прем'єра першого фільму за участю The Beatles (Hard Day's Night - "Вечір важкого дня", режисер Річард Лестер) відбулася в США в серпні 1964 (перший тиждень прокату приніс прибуток у 1,3 мільйони доларів). The Beatles стали на чолі «британського вторгнення», проклавши на американський ринок дорогу для таких груп, як The Who, Rolling Stones і The Kinks.

[ред.] Зрілий період

Після 1965 Леннон і Маккартні вже рідко писали пісні разом, хоча за умовами контракту (і за взаємною домовленістю) пісня кожного з них уважалася спільною творчістю. В 1965 The Beatles побували з концертами в Європі, Північній Америці, Австралії й на Близькому Сході. Другий фільм з їхньою участю Help! ("Допоможи!", режисер Річард Лестер) знімався в Англії, Австрії й на Багамських островах навесні 1965; прем'єра картини відбулася в США в серпні того ж року. 15 серпня 1965 The Beatles виступали перед 55 000 глядачів на нью-йоркському стадіоні "Ші", встановивши рекорд відвідуваності рок-концертів. Написана в той період композиція Пола Маккартні «Yesterday» (1-е місце, 1965) дотепер є найпопулярнішою в репертуарі більш ніж 500 виконавців. У червні 1965 «за видатний внесок у справу процвітання Великобританії» королева нагородила музикантів орденом Британської імперії — подія була сприйнята неоднозначно, деякі кавалери ордена повернули свої регалії, однак 26 жовтня церемонія нагородження відбулася в Букінгемскому палаці (в 1969 році Джон Леннон повернув свій орден). Вихід альбому Rubber Soul ознаменував новий етап у творчості групи й вихід за рамки поп-формули. The Beatles і Боб Ділан залучили до рок-музики дорослу аудиторію; вони стали свого роду рупором післявоєнного покоління, тексти пісень групи ставали дедалі поетично зрілішими й часто політичнішими. Влітку 1966 року Джон Леннон спричинив скандал, заявивши: «Християнство рано чи пізно зживе себе. Воно скулиться і зникне. Сперечатися з цього приводу безглуздо — я правий, і майбутнє покаже, що я правий. Ми вже зараз популярніші від Ісуса Христа". Остання фраза призвела до масових спалень платівок групи, і через деякий час Леннон був змушений принести свої вибачення всім, чиї почуття він образив. 29 серпня 1966 у Кендлстік-парку, Сан-Франциско, The Beatles дали свій останній концерт i надалі зосередилися на експериментах у студії (точкою відліку, вочевидь, слід вважати композицію Norwegian Wood (1965), де вперше пролунав "екзотичний" інструмент ситар), першим результатом яких стала Rain з пущеними в зворотньому напрямку треками. А такі речі, як Taxman і Love You Too, що ввійшли до альбому Revolver, свідчили про композиторський ріст Джорджа Гаррісона.

[ред.] «Оркестр клубу самотніх сердець сержанта Пеппера»