Перемеленим попелом стежку до тебе встелятиму, божевіллям розтопленим ватру журби підживлятиму, запиватиму кавою черстві надії сплюндровані, лікуватиму травами душу навскіс препаровану, у шпаринах шукатиму сліду твого прохололого, не віддам тому катові запаху твОго ранкового, розливатиму спомини, наче бензин, між кімнатами, рухом впевнено-стомленим іскри з коробки вийматиму... Ти не згадуй поганого в день, коли дзвони кричатимуть. Просто смійся з оргАнами, й плач, коли землю кидатимуть...
