Ти приходиш тоді, коли світ весь вкладається спати, заглядаєш у кожну шпаринку беззахисних душ. Ти приносиш старі, повні смутку мого, фоліанти, намагаєшся стерти із них чорних спогадів туш. Ти знаходиш мене, коли я вже потрошки зникаю, коли я зачиняюсь у світі зруйнованих мрій. Завжди свариш мене, напуваєш малиновим чаєм, і примушуєш знову новий розгортати сувій. Ти врятуєш мене, коли вся медицина безсила, коли білі ворожки на мене рукою махнуть. Ти велична й проста, ти - надія моя легкокрила, прокладаєш дорогу крізь років густу каламуть.
:D Володимире! Ви наплутали! То не мій твір, подивіться, будь-ласка, уважно, хто автор! Ніна, от бачиш, до чого ми з тобою дійшли, нас вже за творами не розрізняють. Те, що Ніна молодець, це я вже добре знаю! Лишень шкода, що вона не житомирянка, щоб частіше могла спілкуватись з цією людиною! О, доречі, Нінусь, мені сподобалось, як ти втерла носа Серафімі!!! Так тримати!
Татьянка! хорошее стихотворение как я называю- в ритме вальса! вера и надежда сквозят сквозь хлам затертых будней .... этот невидимый но но такой желанный гость величественно приходит *коли світ владаєтся спати*и находит вместе с тобой твоего читателя в полусне*коли я потрошки зникаю* совершеннонадежный образ и мистического и земного персоонажа спасет каждого *коли вся медицина безсила*и обязательно малиновым чаем! крізь років коломуть пусть невидемый друг проведет каждого из нас!
а про "втерла носа" - ще невідомо, кому від цього гірше стало 
