Про любов та каміння

Любити себе не примушуй,

Любов – то є серце буття.

Каміння зцілить твою душу,

З каміння нема вороття.

Камінням якщо не здолаєш

Любові святе джерело,

Під каменем не заховаєш

Все те, що боліло, жило.

Все те, що любило, бажало

Піднесене аж до небес.

За всіх, як за себе страждало,

В камінні побачивши сенс.

Будь твердим, водночас м'якішим

За світ найдухмяніших трав.

Серед балакучих - наймудрішим,

Бо камінь байдужості спав.

Піднесений, легкий, прозорий

Ногами на камінь ти став,

Бо камні небесні – то зорі,

Які ти в дитинстві бажав.